Переглядів: 162

Немає нічого правдоподібнішого правди, але у кожного із нас уособлене її бачення. У мене 9-ти річна доця хвора на ДЦП, причина хвороби якої є лікарська помилка при родах. Дитя є учнем 2-го класу 4-ї школи, але її ніжки жодного разу не переступали шкільний поріг, бо не ходять. Тож моя правда в тому, що мушу змирятися з невідворотнім і пристосовуватися до реалій та з цим жити. Те, що в житті трапляється, часом координально перезаповнює душу і стає критерієм вимірів, мотивацією та духовним стержнем. У більшості людей головна мета в житті це заробити побільше грошей. Зароблені мною кошти є способом досягнення моєї мети – створити всеукраїнський іпотерапевтичний центр для хворих на ДЦП дітей. Також, я хочу, можу і пропоную переяславчанам перетворити розташований поряд з ГО “Стара Гребля” загадючений “пітомнік” в центр духовно-патріотичного виховання дітей. Наповнюючи свій життєвий простір коханням, доброзичливістю і корисними суспільству справами ми заслуговуємо звання “Людина” і навпаки – ненавистю, заздрістю та лиходійством змарнотрачуємо шанс і проіснуємо в страхітливому невдоволенні як біологічні потвори. Кожний сам творець своєї долі і наше життя залежить від нас самих. Я маю медичну освіту і проживаю уже 6-й десяток років тож багато бачив людських страждань, але найбільше я співчуваю особам хворим на заздрісливість та бездушність. Ці нещасливі особи існують в своєму замкненому жовчному світогляду і у них більш ніж кровотечна рана болить під серцем, якщо комусь поряд з ними краще ніж їм (як їм здається). Мені щиро шкода умовного сусіда – трудолюбивого, розумного й успішного підприємця Діму Носова, який під час чергових запоїв до “бєлки” за 4 роки лише на 7-й чи 8-й офіційний виклик міліції і після забирання його джипа з під мого двору на штрафмайданчик перестав по ночах під моїми воротами включати на усю потужність автомобільної акустики музику й ломитися в хату зі словами: “бендера, виходь, це моя вотчина і я мав купити цю хату, а не ти і це має бути мій бізнес, а не твій! Да я тебе зараз спровокую і посаджу в тюрму, а твою хату заберу”. Мені щиро шкода умовного сусіда – одного з найкращих на київщині золоторучного зброярського майстра Савельського Валентина. На що б я не зробив у своєму дворі він писав від “імені жителів вулиці Літописної” в усі можливі інстанції скарги, а згодом на ці скарги не встигали закриватися двері від перевіряючих комісій. Його син, як член більшості комісій і міський профільний посадовець, мусив завжди спростовувати батьківські наклепи на мене. На встановлений у моєму дворі автомобільний торговий вагончик, на мій виїзд в місто на кінній трійці, на розчистку 3-х метрової висоти смітника в “пітомніку” і встановлення дитячого майданчика, на встановлення мною у своєму дворі міні зоопарку і багато, багато іншого – усе нещасному вважалося моєю злочинною діяльністю. От був би чоловік доброзичливий, скільки він змарнованого часу на скарги міг би використати на улюблене своє заняття ремонт зброї. І от хвороба душі настільки невиліковна, що переважувала навіть острах в тому, що я міг в будь-який час написати заяву про його незаконне зберігання десятків одиниць зброї в його майстерні. Під час весняного паводку 2012 року цей же сусід пошкодив змайстровану мною дамбу і перерізав плівку, в наслідок чого затопило весь мій двір разом із зоопарком і з пів вулиці сусідських городів і дворищ. Ні страху у цього чоловіка ні клепки не хватило в голові, бо єдиний чітко виражений болотяний слід за городами привів мене і міліцію до його двору. Про складні відносини з місцевою владою, деякими сусідами, вигнаними за крадіжки і пияцтво без останньої з/п колишніми працівниками і тернистий шлях до становлення я ще напишу згодом, бо нині шкода витрачати частку життя на цей бруд. Небезпечніше ракової пухлини й на тілі України зірконосні зажерливі і бездушні владоможці різних рівнів, які мають від народу заробітну плату, адмінресурс, службові хороми і неабиякі блага. Одна з найбільших наших бід в тому, що ми в цьому виросли і смиренно сприймаємо усе це як належне. Тож, я ще співчуваю бездушності головного лікаря КЗ КОР «КОЦЕМДМК» «Переяслав-Хмельницької станції екстреної медичної допомоги» Пархоменка Володимира Костянтиновича. Не приходилося у нього особисто як у лікаря лікуватися-то може й добре, але як посадовця, хочеться взяти за одне місце і викинути з його інтимно облаштованого службового кабінету. В моєму офіційному письмовому зверненні до нього від ГО “Стара Гребля” про убезпечення людей від нещасних випадків на воді і перебування медичної бригади з 12.00 до 14.00 год. в м. Переяслав-Хмельницький вул. Літописна 24-а на святі “Водохреща” він не побачив дійсної можливої небезпеки для життя людей, а лише оцінив мій особистий “хитрий маркетинговий хід”. Він навіть заборонив в присутності мене і 7-8 своїх посадовців мій лист реєструвати як вхідний, наче я прийшов до нього до дому, а не на роботу. До поки цинічні і збайдужілі особи будуть керувати долями інших людей? Коли це закінчиться? На святі ВОДОХРЕЩА було неочікувано дуже багато людей і все пройшло добре і безпечно! З шаною і вірою в добро, Голова ГО «СТАРА ГРЕБЛЯ» А. Черновський

--LsISAxsCY ZkUbWoONENk